Реставратор – це митець, який займається відновленням унікальних пам’яток культури. Ця професія є доволі рідкісною і сьогодні Livecity.info познайомився із засновницею реставраційної майстерні „Гарда” Іриною Гірною та дізнався про основні особливості діяльності реставратора.

Я є художником-рестаратором з 20-річним досвідом.

Ще навчаючись у школі, хотіла бути археологом і мала тягу до малювання. Коли прийшов час зоредитися на виборі професії, я мала обрати між моїми двома захопленнями. Якось ми пішли до Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша з нагоди Дня відкритих дверей. Саме там я зрозуміла, що реставрація – те, що мені потрібно, адже вона поєднує і археологію, і малювання.

На початку 90-х років ця професія не була широко відомою. Тоді реставратори працювали здебільшого в музеях. Тобто була музейна реставрація і приватно цим практично ніхто не займався.

В дитинстві ми з батьками подорожували Україною, відвідували замки, церкви, величні пам’ятки культури та архітектури (багато з них зараз є знищеними, на жаль). Мій тато за професією архітектор, він обожнює свою справу і любов до архітектури та мистецтва в мені зародилася ще в дитинстві. Тому, я вважаю, що справа мого життя – це  підсвідоме рішення.

Я займаюся монументальним живописом, реставрацією стінопису, церков, під’їздів, світського малярства, пошуку історичного кольорування старих будинків, фасадів тощо.

Моя робота полягає в тому, щоб зберегти те, що до нас дійшло від наших предків. Бо до періоду 20 століття такі речі просто перемальовувалися, адже ніхто не вмів і не знав, що їх можна реставрувати. Просто зверху одні ікони перемальовувалися іншими. Така ж ситуація і з розписами в церквах: старі розписи були брудні, осипані і їх ніхто не реставрував, а наново перемальовували. Зараз реставраційна справа прогресує і реставратори навчилися очищувати і укріпляти стару фарбу, а також відкривати старі розписи, знімаючи шар за шаром з однієї ікони. Наприклад, дуже часто трапляються випадки, що працюємо з іконою 19-20 століття, а нижче знаходимо ікону 17 століття. Сучасні технології реставрації дають можливість зняти верхній шар живопису не пошкоджуючи нижній, і з однієї ікони, яка перемальована, можемо отримати два зображення – давнє і те, що було намальоване пізніше. Тим паче, що і створені вони були, більш за все, у різних століттях.  Отож, можна виокремити кілька етапів реставрації:

  • консервація (збереження від подальшого руйнування, протиаварійні роботи);
  • власне реставрація (відновлення, очищення).

Іноді велика частина об’єкту втрачена і ми робимо реконструкцію, але тенденція останніх років вимагає не доповнення і реконструкції, а залишити витвір у такому стані, який до нас дійшов.

За 20-річний досвід пощасливилося віднайти багато ексклюзивних, цікавих об’єктів. Найперший об’єкт, з яким мені довелося працювати був Львівський костел і монастир Бернардинів (17 століття). Його розписи мали дуже аварійний стан. Саме там розпочалася моя професійна кар’єра. 

Ми працюємо зі старими речами – 17, 18 століття. На Західній Україні таких знахідок чимало, тому є над чим працювати і що рятувати.

Кожен об’єкт є унікальним. Усі давні розписи є знаковими для української культури. До кожного об’єкта ми підходимо як до особливого пацієнта. Практично в кожній нашій реставраційній роботі об’єкти мають у більшій чи меншій мірі перемалювання. Тобто коли ми знімаємо набіли, навіть не здогадуємося, що може бути під цим. Таку пошукову роботу я називаю археологією на стінах.

На нашому рахунку дуже багато відреставрованих робіт: більше 15 об’єктів, над якими працювали не один рік, а ікони навіть важко порахувати. Інколи трапляються такі об’єкти, де я консультую, а не реставрую.

Окрім того, що маю майстерню, активно займаюся громадською діяльністю, направленою на збереження і популяризацію збереження. Я є членом громадської організації «Об’єднання реставраторів». Часто мене залучають до сакральних комісій, які слідкують за процесом збереження церквами своїх розписів, давніх надбань. У Львові є щорічний проект «майстерня міста»,  де ми активно беремо участь, популяризуємо реставрацію, і взагалі потебу реставрації.

Моя робота є сезонною.  Тобто монументальним живописом взимку я не займаюся. А тому не маю можливості набирати великий штат реставраторів. Повноцінно я працюю з двома людьми і це є наша команда. В сезон співпрацюю з різними реставраторами. Часто залучаю до роботи студентів, тобто практично проводжу навчання молодих реставраторів.

У планах маю якнайбільше зберегти і відреставрувати давніх пам’яток. Хотілося б втілити в майбутньому такий хороший рестараційний центр, де була б не просто майстерня, а ми могли займатися науковою діяльністю. Зараз ситуація з нашими пам’ятками є аварійною і всі сили ми спрямовуємо на практичну допомогу. А щоб займатися розвитком реставрації, як науки, не маємо фізично часу і матеріальної можливості. У нас навіть великі реставраційні інститути, які колись були всесоюзного рівня розформовуються, адже не мають державного фінансування. Наша робота тримається на ентузіазмі, фанатизмі та небайдужості спонсорів.

Я вважаю, що в нашій країні головною проблемою у сфері реставрації є безкарність законодавчої сфери. На жаль, я не знаю жодного випадку, де була б покарана людина за вчинення злочину супроти пам’яток культури, скільки зусиль ми б до цього не приклали. За час існування України, наша держава умисно не займалася культурною політикою. Навіть за останні 5 років у сфері збереження культурної спадщини не було зроблено нічого. На реставраційні процеси неможливо отримати гранди. Фондам легше провести семінари, щоб гроші витратити на каву/чай і розмови, а не на конкретні речі.

Наша найбільша проблема в тому, що церкви, замки, палаци, пам’ятки культури у більшій мірі є приватизованими. І тільки від приватного власника залежить доля цієї пам’ятки. Охоронні структури не мають жодного впливу на вандалів. Так, невеличкі штрафи є, але вони смішні, тому ці люди їх сплачують, сміються і йдуть руйнувати далі.

                               Процес зняття поверхневих забруднень (Фрагмент Лик)

Крім реставраційної справи, я захоплююся колекціонуванням автентичних тарілок з різних країн світу. Коли мої друзі їдуть закордон, вони вже знають, що привезти на подарунок. Маю і люблю українську кераміку, але захоплююся й такими розмальованими, розписаними тарілками.

Наостанок хочу побажати усім любити, цінувати своє. Ми всі любимо їздити до Європи, милуватися їхніми пам’ятками, але ж маємо не гірші в Україні. В нас стільки фантастичних палаців, замків, церков, величних споруд... Пізнавайте своє, цінуйте, бережіть!

 

Фото до статті - з особистого архіву Ірини Гірної


Читайте також:"Книги - мої фаворити, мій професійний об‘єкт і велика любов!", - інтерв’ю з Тетяною Пилипець

#Livecity.info