Ольга Бартиш – успішна художниця, мама, дружина, блогер. Заради внутрішньої гармонії вона покинула професію журналіста та стала писати картини. Художниця зізнається, що її роботи успішно продаються та викликають захоплення публіки. Ольга влаштовує виставки своїх картин, популяризує їх в соціальних мережах.

Більше про себе та свою діяльність художниця розповіла в інтерв’ю для Livecity.info.

 Розкажіть про шлях реалізації себе, як художниці?

– Мій шлях був непростим та тривалим.

За професією я журналіст. Дванадцять років працювала журналістом, кореспондентом в газетах, журналах, на телебаченні. Проте залишила все це заради художньої діяльності. Працюючи на телебаченні, я раділа, що збулася моя велика мрія. Я потрапила на телебачення в один великий соціальний проект на Першому національному каналі і навіть була співведучою разом із Савіком Шустером. Здавалося, ця подія мала стати вершиною щастя, але натомість, я розуміла, що образ успішної жінки на екрані нічого спільного зі мною справжньою не має. Тоді я почала шукати гармонії з собою. Цей пошук був через різного роду медитації, духовні практики. Я спілкувалася з людьми, їздила на семінари, відвідувала різні заходи, дивилася фільми, читала книги, тобто пошук внутрішнього спокою був активним. І в один прекрасний момент зрозуміла, що хочу бути художницею. Я повернулася до 5-річної дівчинки, яка хотіла цього. І ця внутрішня дитинка керувала моїми подальшими діями.

Якось я наважилася сказати чоловікові, що хочу покинути журналістику і більше в офіс не повертатимуся ніколи. Я буду художницею! Спершу він сприйняв моє рішення несерйозно, проте згодом побачив рішучість моїх слів.

Потім купила папір, пастель (художня крейда), навіть не фарби, бо не вміла з ними працювати. Отож, після новорічних свят, чоловік, як і звичайно, пішов до офісу, а я залишилася вдома, взяла свої знаряддя праці і почала малювати. Це було 7 років тому. До цього я малювала трішки в школі, а також в університеті ходила в студію до художника на малювання місяців 2-3 і все. Це було усім моїм навчанням на той час. Мені здається, зараз художником може бути будь-хто, адже всі ми маємо Інтернет і знайти безкоштовні уроки не проблематично. Навіть нема потреби закінчувати спеціальних навчальних закладів.

Спочатку всі мої роботи були намальовані олівцем, пастелями і згодом фарбами.

Якось я познайомилася з київським художником Олегом Радваном. Його картини я бачила під час інтерв’ю (коли працювала журналістом на виставці), захоплювалася ними і розуміла, що якщо вже вчитися, то в цього професіонала. Його сторінку знайшла у Facebook, домовилася про зустріч і про 5 уроків. Я настільки прагла навчатися в нього, що кожне його слово дорівнювало для мене року навчання в академії. Він розповів, як малювати фарбами, як зображувати обличчя людини, дав свої фарби. Пам’ятаю, я прийшла до нього в майстерню зі своїм полотном, на якому пробувала малювати дівчинку-монголку, яка п’є молоко. Мені не вдавалося грамотно передати обличчя. Він взяв мою руку, свій пензлик і пояснив. Цього було достатньо, щоб зрозуміти як це має бути.

Потім я малювала фарбами. Далі почала продавати картини. Це для мене було дуже знаковим.  Через пів року були гарні продажі. Мені важливо було мати фінансове підтвердження, адже хотілося довести, що це може бути не просто хобі, а джерело доходу. Отож, я почала продавати картини через Facebook. До речі, дівчинка-монголка продалася перша на міжнародному сайті. Там виставляють свої роботи усі художники світу. Для мене був шалений успіх, коли за 300 доларів її купив чоловік з Монголії. Потім у Львові я зробила свою першу персональну виставку і все закрутилося так, що більше з цієї дороги не звертала.  

 В яких техніках працюєте?

 – Останнім часом (напевне, рік) працюю мастихіном (художній шпатель з металевою смужкою) і акриловими фарбами.

 Що чи хто вас надихає? Звідки черпаєте нові ідеї?

– У мене дуже багато ідей, тому часом я почуваю себе нерозкритою. Ніби потенціал мій набагато більший і я роблю тільки маленьку частину того, що могла б робити. Тобто моя голова і серце хоче швидшого, ніж роблять руки. Тому я маю блокнотик, куди записую усі ідеї і сподіваюся, що колись матиму час аби реалізувати все задумане.  Я не знаю, звідки приходять ідеї, вони просто є і вони бескінечні. Здається, треба зосередитися на конкретних речах, які почала робити і не розпилювати свою увагу.

 Спостерігаючи за вашою творчістю, я помітила, що дуже часто на картинах ви зображуєте квіти. Звідки така пристрасть до квітів?

– Колись мені здавалося, що тільки діти можуть малювати квіти. Справжній же митець має передавати абстракцію, якісь незвичні речі... Проте після зустрічі з Анатолієм Криволапом (мій улюблений український художник) я змінила свою думку.  Він допоміг мені зрозуміти, що

за кожною квіточкою, яку я малюю, стоїть мій сенс, мої смисли, історії.

Я маю картини з полем волошок, квітами мого дитинства, цвітом весняних дерев. 28 травня мала виставку у Верховній Раді України, де було представлено 10 картин. Виставка була наповнена квітковою тематикою та мала назву „Квіти для мами”. Для мене це завершення певного періоду життя. Що буде далі не знаю, але це буде щось інше.

Виставка відбулася навіть краще, ніж я сподівалася. Мені виділили гарну частину зали на третьому поверсі, в кулуарах, де відбуваються виставки. Прийшло багато моїй друзів, були депутати. І всюди квіти - на картинах, в руках, на листівках, які я дарувала гостям. Це було гарне свято для мене. А через кілька днів, коли я вже мала забирати картини, мені раптом запропонували продовжити виставку ще на тиждень. Кажуть, це було чи не вперше. І це означає, що мої роботи справді подобаються людям і несуть якесь добро та красу.

Як ви створюєте свої картини? Керуєтесь спонтанним натхненням чи розплановуєте кожну деталь?

Я не розплановую деталі. Часто малюю спонтанно, знаходжу якісь фотографії на сайті Pinterest, вловлюю плями і передаю їх на полотні. Дивлюсь на картинку, адже в уяві маю зображення квітів, але воно не чітке, тому маю піддивитися.

 Де популяризуєте роботи?

– Свої роботи виставляю в соціальних мережах і найчастіше вони продаються через Facebook. Нещодавно запустила сайт. Також влаштовую виставки.

 Діяльність художника дуже творча. Чи бувають такі періоди, коли треба створити картину, а ідей немає? Що робите в такому разі?

– Звичайно, такі періоди бувають. Але я не гвалтую себе. Я дозволяю собі не працювати, якщо мені цього не хочеться. Буває, що 2-3 дні на тиждень працюю, а іноді і кожного дня малюю по 5-6 годин. Я не думаю, що вийде щось добре, коли працюєш під примусом.

 Як проходить ваш робочий день?

– Мій робочий день не має чітких обрисів. Оскільки ми всі вдома (я, чоловік працює на фрілансі, діти вже місяць не ходять в садочок, і старший син навчається вдома), можете уявити собі цю картину. Тобто ми усі п’ятеро 7 днів на тиждень 24 години на добу разом. Тому у нас все побудовано на домовленостях і взаємодопомозі. Якщо усі добре сплять вночі, то з 10 години ранку кожен починає займаєтися своїми справами. Старший син навчається дистанційно в онлайн-школі. Тобто у нього є свій робочий кабінет, певні завдання, теми, які він вивчає. А ми з чоловіком чергуємося: хтось наглядає за дітьми, робить домашні справи, а хтось працює. Графік не регульований. Часом старший син допомагає з меншими і ми  з радістю користуємося цією можливістю.

Хто з відомих художників вплинув на формування ваших поглядів?

– Вище згаданий Олег Радван. Також я мала кілька уроків у Володимира Немира, кілька зустрічей з Анатолієм Криволапом. Мені ці люди надзичайно цікаві, я їх слухаю і чую.

Творчість передбачає жорстку самодисципліну. А.І. Куїнджі казав, що справжній художник повинен спати з олівцем і альбомом. У вас відбувається так само?

– Можливо, так і мало би бути. І можливо, хтось із геніальних художників так і робив, але в мене не виходить. Я маю сім’ю, я мама, журналіст, блогер, продаю картини... Не виходить жити тільки заради мистецтва. Можливо, все це попереду? Хоча я дуже сумніваюся. Є люди, одержимі творчістю, а є ті, що мають багато інших інтересів, крім малювання.

Що б ви хотіли сказати/порадити своєму глядачеві?

– Хочу порадити шукати свою дорогу. Це так важливо. Бо колись тебе запитають, чи ти справді жив так, як хотіла твоя душа? Чи ти справді робив те, що відчував?

Дуже важливо зупинитися і запитати себе: „Те, що відбувається у моєму житті є таким, як я хочу? Який сенс цього всього?”

Шукайте, питайте, не стійте і не бійтеся. Коли я хочу зробити важливий крок і сумніваюся, то запитую себе: що може статися страшного, якщо я це зроблю? Якщо я нікому не завдаю фізичного чи морального болю, то чому не можу це зробити? На помилках навчаються, не бійтеся помилятися!

Фото до статті - з особистого архіву Ольги Бартиш


Читайте також: Мистецтво професії реставратора: інтерв’ю з Іриною Гірною

#Livecity.info