Фітнес-бікіні в Україні уже давно не є чимось новим та незвичним, проте до такої спортивної жіночої організації є чимало запитань. Когось жахають форми спортсменок, а хтось навпаки ними захоплюється.

Про шлях до успіху у цьому виді спорту, а також тонкощі підготовки розповіла черкаська спортсменка Тетяна Отрощенко.

Як ви прийшли в спорт?

З дитинства батьки прищепили любов до спорту і почуття перемоги. З трьох років я ходила на художню гімнастику і займала переважно перші місця, адже в групі була найгнучкішою. У підготовці до змагань отримала травму – розрив зв'язки ноги, тому на цьому моя гімнастика скінчилася. Проте спорт не  залишала ніколи, займалася танцями, модельними конкурсами. Шість років тому пішла перший раз у спортзал. Усі вправи виконувала з тренером, з правильно поставленою технікою, потім захопилася йогою. Коли у мене були важкі часи в житті, спорт відволікав від усіх проблем. Проходивши п’ять років до спортивного залу, я все одно не була задоволена своїм тілом, тому вирішила поставити собі мету, до якої б прагнула. Якось я натрапила на статтю про  тренера Олександра Олексенка та дівчину, яка приїхала з Донецька і виграла «золото» на Кубку України. Для себе вирішила, що така людина і мене зможе вивести на сцену. Ми домовилися з тренером про зустріч і через півроку я вийшла на сцену. Я була впевнена, що зроблю все від мене залежне і своєю впевненістю взяла дві золоті медалі на Кубку України: перша - у категорії бікіні понад 170 см та друга – за перше місце в категорії міс-бікіні юніори.

 

Що для вас важливіше у спорті: сила чи краса?

У фітнесі для мене важливий сам образ. Судді не дивляться на красу, а на ту роботу, яку ти проробила. Для виходу на сцену потрібен цілісний образ: поєднання  характеру, позування і внутрішнього налаштування. Треба продумати все: від зачіски до купальника, врахувати «виграшні» сторони.

Що було найважчим, коли готувалися до змагань?

Найважчий останній тиждень перед виступом, адже відбувається навантаження на весь організм. Підшкірний жир повинен «піти», а м’язи залишитися, тобто «сушка» організму. Відбувається скорочення прийомів їжі, обмежене пиття, це навантаження на мозок і абсолютно на весь організм. Але при цьому все одно треба йти в зал і працювати з вагами.

Це того варте?

Так, звичайно. Після цих змагань ти розумієш, що можеш зробити ще більше, адже подолавши задуманий рівень, з’явиться інший, уже вищий. Це дуже великий внесок у свій розвиток.

Який зазвичай проходить день спортсмена?

Вранці я приймаю протеїновий коктейль, адже він містить білок і всі необхідні вітаміни, чай. Перед тренуванням білковий перекус, після занять в залі повноцінний обід – я їм або рибу, або курку/індичку, обов’язково зелений салат, заправлений лимоном і до риби рис, а до курки гречка. Ввечері, як звичайно, хочеться всього і побільше, але для мене вистачає сиру, можу собі дозволити дитяче пюре або просто кефіром залити. Таким чином, маю три повноцінних прийоми їжі і два перекуси.  На тиждень тренуюся п’ять разів – три рази силові навантаження  і два в кардіозалі.

Крім спорту маєте якісь хобі?

Свій вільний час проводжу активно. Влітку займаюсь сап-серфінгом (похід на воді), віндсерфінгом (вітрильний спорт на воді), кайтом (повітряний змій на воді), на велосипеді в пошуку білих грибів проїхати 30 км не проблема. Взимку це сноуборд і лижі. Нещодавно ми з коханим подолали 12 тис. км на мотоциклі, проїхали всю Європу. Він отримував шкіпера на яхті, тобто капітана і практику проходив на островах Італії. Ми вирішили подорожувати мотоциклом і жодного разу не пожалкували, адже були в таких місцях, куди без мотоцикла не дістанешся, наприклад, дикі обриви в Португалії.

Які маєте плани на майбутнє?

В майбутньому я хочу стати викладачем йоги, тренером і не просто цим займатися, а бути кращою. Хочу вдосконалювати себе і свої навички. Можливо, відкрию бізнес пов'язаний зі спортом: одяг, харчування, інвентар, школу йоги. Це все поки що в планах. Головне, що в мене є сила, енергія, бажання приносити людям користь, здоров’я і комфорт. Для мене головне знання, уміння, адже хочеться допомагати людям, а не шкодити. У цьому плані я дуже вимоглива до себе. А ще я хочу, щоб мої рідні пишалися мною і дуже вдячна їм за підтримку. Вони розділили мою ідею і завжди були поруч.