Будь-яка мрія може здійснитися! Доля нашої героїні тому підтвердження. Ще в дитинстві Лідію Семесюк вразила гра акторів у театрі та захопила сцена. Згодом були інші захоплення, але вони не мали такого великого значення, як сценічне життя. Про шлях до мрії, найцікавіші зіграні ролі, роль дружини та мами, про особисті правила краси розповіла актриса livecity.info.

Як розпочався ваш шлях у професії актриси?

Коли мені було чотири роки, ми з батьками відвідали виставу «Лускунчик» в Київському театрі опери та балету. Я не пам’ятаю всієї вистави, але у мене склалося яскраве відчуття сцени, емоційного забарвлення, музики, тобто Чайковський відіграв вагому роль в моєму житті. Потім ця подія призабулася, я довгий час займалася шахами, брала участь в різних змаганнях, отримувала нагороди. Шахами я займалася у київському палаці дітей та юнацтва і там дізналася про дитячу студію. Це був дитячий театр «Інкунабула». Я пішла на прослуховування і мене взяли у групу. На той час мені було 14 років. Мене майже відразу забрали до трупи і я почала грати у виставах. За збігом долі, перше знайомство з театром було в мене на «Лускунчику» і першу свою театральну роль я грала теж у виставі «Лускунчик». Пам’ятаю, виходжу вперше в житті на сцену і розумію, що звідти не хочу сходити. Тобто наскільки мене захопив образ, казка, підготовка до вистави, ставлення режисера до нас, як до дорослих артистів, що я вирішила вступати до театрального. Все вийшло, я закінчила Інститут театру і кіно імені Олександра Довженка і ще навчаючись зрозуміла, що це моє, це справа, якою я готова займатися все життя. Під час навчання в університеті ми створили свій театр. Це був дуже цікавий проект – Перший Жіночий Театр. Візитною карткою театру була вистава «Сповідь черниці». З нею ми дуже багато їздили Україною, але, на жаль, наш художній керівник Непша Юрій Петрович помер і цей проект закрили. Отож, з моменту закінчення ВУЗу я працювала за професією, адже знала, чим хочу займатися у житті.

Де ви працюєте і де працювали по професії?

Зараз я працюю в театрі «Сузір’я» і ще в антрепризі. Ми готуємо антрепризну виставу «Віденська кава» Дмитра Корчинського, режисер вистави Ігор Марусяк. Вистава історична про 1913 рік, де є одіозні, усім відомі особистості, такі як Зигмунд Фрейд, Адольф Гітлер, Лев Троцький та Йосип Сталін, а я граю офіціантку в закладі, де присутня при їхніх дискусіях і розмовах. Тобто навколо мого персонажу зав’язаний сюжет. Ще працюю у виставі Володимира Борисюка в театрі «Тисячоліття» «Публике смотреть воспрещается» по п’єсі Жана Марсана. До того дев’ять сезонів працювала в театрі «Браво». Деякий час моїм місцем роботи був камерний театр «Театріонъ».

На якому місці для вас робота? На скільки важлива для вас реалізація у професії?

Реалізація для будь-якого актора є дуже важливою. З початку роботи на сцені і до сьогодні я не мала великої перерви у роботі. Навіть будучи вагітною, я грала на сцені до восьмого місяця і прийшла через чотири місяці після народження донечки. Тобто реалізація себе, як актриси і постійна робота над собою є дуже важливими. Звичайно, я не можу сказати, що професія для мене все, адже маю сім’ю, прекрасну дитину, чоловіка і це для мене основна цінність в житті. А далі професія.

А хоча б раз у житті ви шкодували про свій професійний вибір?

Ні, жодного разу не пошкодувала, що стала артисткою.

Які ролі вам найчастіше пропонують і наскільки вони збігаються з вами справжньою? До речі, у вас є улюблена роль?

У театрі «Браво», наприклад, де я працювала доволі довго, я зіграла понад 25 вистав і всі ролі були дуже різними. Смішних ролей мала найменше. Наприклад, у виставі Лопе де Вега «Собака на сіні» я грала Діану. Це головна роль. У виставі «Актриси» я грала Елеонору Дузе. Тобто, здебільшого граю класичну героїню. В казках завжди грала відьом та негативних персонажів, а в дорослій драматургії звичайні героїчні ролі. Хоча маю декілька хороших робіт в комедіях, наприклад, у п’єсі «Ох уж эта Анна» я грала служницю Анну. Це була головна роль і вона була комічною. Для мене це не дуже притаманно, але я знаходила барви, багато спостерігала, вишукувала абсолютно протилежного для себе персонажа. Я завжди намагаюся створювати абсолютно щось нове у ролі, щоб зі зіграними уже мною роботами не було подібних рис.

А улюблена роль?

Я дуже любила роль Діани (Лопе де Вега «Собака на сіні»), роль Елеонори Дузе, ще дуже подобалась роль Глорії в «Дорогая Памела, или как пришить старушку» Григорія Горіна. Зараз я дуже люблю свою роль в «Кафе Республика» (роль жінки в чорному). А якщо казати про те, кого б я хотіла зіграти – то це роль Кармен однойменної п’єси Проспера Меріме.

Від якої ролі ви б відмовилися?

В театрі я сумніваюся, що відмовлялася б від ролей, адже в театрі можна реалізувати і зробити цікаво будь-що, від маленького епізода до головної ролі. А якщо брати кіно, я б не хотіла грати дуже вульгарну роль. Поки що я не відмовлялася ні від якої ролі, тому стовідсотково не можу бути впевненою в цьому питанні.

Чи доводилося вам брати участь у зйомках фільмів, серіалів?

Так. Крайній проект, в якому я знімалася – це художній фільм «Вкус счастья», там я зіграла в епізодичній ролі жінку, яка одружує молодят(парадокс, адже це те, чим я займаюся в реальму житті у вільний від роботи час). До того я знімалася в серіалах «Пес», «Історія одного злочину», «Последний яничар», «Жизнь на грани», «Путь сквозь снег», «Замуж после всех» та ін.

Що більше до душі: театр чи кіно?

Ці речі дуже різні. Їх взагалі не можна порівнювати. В кіно можна репетирувати одну сцену і робити це по-різному, але виберуть якийсь один дубль. Після зйомок текст забувається і можна взагалі про це не згадувати. Виставу ж ти репетируєш від двох тижнів до півроку, потім виходиш і граєш. І з кожною виставою ти можеш вдосконатили те, що вже нарепетирував. В кіно ж ти маєш в оцю невелику репетицію, а іноді вони взагалі дуже короткі, вкласти усі зусилля, щоб потім не було соромно.  

Над якими проектами ви зараз працюєте як актриса?

Зараз готуємо виставу «Віденська кава» до прем’єри.

Який відпочинок для вас найкращий? Як ви вважаєте за краще відновлюватися після важкої роботи?

Це теж в залежності від того, що зі мною відбувалося, тобто ідеального рецепту відпочинку я ще для себе не знайшла. Іноді після важкого знімального дня хочеться спокою, або погратися з дитиною чи переглянути якийсь фільм. Мені дуже подобається відпочинок у Карпатах. Там, в горах у мене максимальне відновлення енергії і спокою в душі.

Про що ви мрієте у творчому плані?

Про подальшу реалізацію: весь час рухатися вперед, знаходити щось нове, цікавитися, розвиватися.

Крім роботи в театрі, ви є ведучою весіль. Скажіть, вам не тяжко поєднувати різні проекти? І що для вас є цікавішим?

Свій перший концерт я провела дуже рано. Це було ще в школі. Спілкування з великим залом, аудиторією, написання історій кохання для певних пар – це теж свого роду реалізація творчості. Мій педагог казав, що на акторську майстерність треба дивитися, як на дерево. Тобто є стовбур – це техніка акторської майстерності, мова, вміння працювати у своїх техніці, а далі йдуть великі гілки. Найбільша гілка – це театр, інша – кіно, а далі менші гілочки – для прикладу, я є викладачем акторської майстерності. Я дуже довгий час викладала в модельному агентстві «Viva Models». Там дитяча і доросла аудиторія. Віддаючи свої знання іншим, я поповнюю власні, тому у викладацькій діяльності для актора теж є навчання. Це теж одна з гілочок моєї професії. Так само і проведення заходів. Знаходити комунікації з людьми, спілкуватися, створювати нову історію, писати історію кохання – це теж акторська майстерність, просто інша її сторона.

У вашій роботі зовнішність - дуже важлива складова, яка потребує постійного самоконтролю. Скажіть, у вас є кілька правил «краси», яких ви незмінно дотримуєтеся?

Є. перше правило – це хороший настрій. Ніколи не виходь на вулицю з поганим настроєм. Що б там не відбувалося, завжди треба посміхатися, тому що життя має систему бумеранга або систему дзеркала: як у нього подивишся, те і буде тебе супроводжувати. Якщо говорити про здоров’я – я кожного ранку випиваю стакан води з лимоном, яка допомагає мені увійти в тонус і почати свій активний день. Я дуже люблю спорт та зарядку, тому намагаюся з цього почати свій день. І звичайно, підтримка чоловіка. Вона теж відображається на моєму зовнішньому вигляді, адже завжди хочеться для нього бути гарною, привітною, усміхненою. Це важливо. І бути прикладом для дитини, тим паче вона дівчинка і вона не може бачити маму, яка не в силах себе до ладу привести.

Ви б хотіли, щоб ваша дочка теж була актрисою, як і ви?

Вона вже знімалася в кіно. Вона знялася в художньому фільмі «Весільна сукня», але це був не її свідомий вибір. Я ні в якому разі їй нічого нав’язувати не буду, але не буду і перечити, якщо вона захоче нею стати. Її вибір повинен бути свідомим.

У вас є особистий рецепт щастя, яким можна було б поділитися з нашими читачами?

Мій рецепт щастя – це гармонія з собою. Якщо людина любить те, що вона робить, любить себе в дзеркалі, посміхається собі, то і життя їй посміхнеться у відповідь. Я за гармонію в усьому: у першу чергу, з собою. Адже від цього створюється гармонія в родині. Розпочати свій день з посмішки рідних – один з найважливіших пунктів. Треба ставитися до проблем, які виникають в житті позитивно і вирішення знайдеться само собою. Бути щасливим – значить розповсюджувати цей стан на інших людей і бачити радість у їхніх очах. Отож, гармонія з собою, сніданок з чоловіком та дитиною, улюблена робота та радість повернення додому – ось мій рецепт щастя!

 


Усі фото - з особистого архіву Лідії Семесюк.

#Livecity.info