14-15 грудня у Вінниці вже вдруге відбувся фестиваль вина «Боже ллє», покликаний підтримати і популяризувати місцевих виноробів. Його ініціатором та координатором став ОЛЕКСАНДР ШЕМЕТ.

   Відвідувачі фестивалю мають змогу придбати якісне крафтове вино, продегустувати продукцію більш ніж 25 виробників. На заході було представлено унікальне айсвино із замороженого винограду, а також живописні полотна, написані вином із бузини. Livecity випала нагода поспілкуватися із цією неординарною людиною, яка відроджує виноробську славу Вінничини.

Розкажіть, будь ласка, про історію фестивалю «Боже ллє». Коли і як у Вас виникла ідея його заснування? Чому він отримав таку назву? Яка мета цього фестивалю?

   Ідея проведення фестивалю вина у місті з назвою ВІННИЦЯ, на мою думку, є сама по собі органічною та самодостатньою. Залишимо вченим поле дискусії про те, чи від слова “вино” пішла назва “вінниця”. Просто подивіться на карту Київської Русі і ви зрозумієте, що саме наш край, тоді відомий як Болохівська земля, був чи не найпівденнішим на тій карті, а тому саме він мусив бути місцевою “виницею”.

   Про фестиваль вина я мріяв давно. І назву, і концепцію продумав ще років 20 тому, але наразився на ідеологічний спротив місцевої влади, яка наполягала на проведенні масових заходів у місті поза політикою і без алкоголю... Така відповідь звучала, з одного боку, раціонально, а з іншого –  не дуже щиро.  Так, у місті до сьогодні існує завод плодово-ягідних вин). Тому колись це показне пуританство мало скінчитися і з'явитися вікно можливостей. Його я з однодумцями і використав у минулому році.

   Божеле Нуво – це свято молодого вина у Бургундії. У Франції прийнято законодавчий акт, згідно з яким вино поточного року на території країни можна було продавати не раніше 15 листопада. Вінниця збудована на березі річки з древньою назвою БОГ. Трішки фантазії та гри словами і ось вам “БОЖЕ (на)ЛЄЄ”. Метою фестивалю було створення публічного свята за участю місцевих виноградарів, виноробів та шанувальників напою.

 

Як Вам вдалося реалізувати ідею фестивалю? Наскільки складним був організаційний процес?

   Історія виноробства нашого краю будується не лише на інтуїції, знанні географії чи здогадках. Існують документи, які підтверджують промислове та масове виробництво вина на Поділлі та Брацлавщині. Зміни клімату, зміни політичних режимів і їх пріоритетів, антиалкогольні кампанії завдавали галузі значної шкоди. Але люди не покидали древнього промислу і домашнє виноробство процвітає і досі. Вирубані виноградники над Дністром нині почали знову засаджувати. Це не з точки зору часу та коштів процес. Тому нам як організаторам події хотілось, щоб у ній не загубилися саме місцеві виробники. Це було найбільшою складністю у підготовці заходу.

 

Якими були Ваші враження після проведення першого фестивалю «Боже ллє»? Чи виправдав захід Ваші очікування? Скільки людей зазвичай відвідує фестиваль?

   На перший наш фестиваль 8 грудня 2018 року прийшло близько півтисячі відвідувачів. Довгоочікуване свято сталося і набуло певного розголосу. Говорити про якісь комерційні досягнення не доводиться, але на них ніхто й не сподівався. Вийшли на нулі – алілуя! Тепер потрібно було проаналізувати отриманий досвід і знову приймати якісь рішення.

 

Логотип Другого Вінницького фестивалю вина "Боже ллє"

 

Розкажіть, будь ласка, про виноробів-учасників фестивалю. Якою зазвичай є їхня кількість? На фестиваль приїжджають лише майстри з Поділля, чи й з інших регіонів України, з-за кордону?

   У Вінниці крім таких як я домашніх виробників, які роблять вино для сімейних потреб та друзів є справжні спеціалісти, які ставлять перед собою більш амбітні завдання та мають серйозні комерційні плани. Безумовним лідером є “ВИННИЙ ДІМ ГІГІНЕІШВІЛІ”. Володимир Карлович Гігінеішвілі культова людина у нашому місті. Він будівничий, який умовно побудував пів Вінниці та ще трішки інших об’єктів по області. А коли пішов на пенсію, вирішив весь свій вільний час присвятити сім’ї та виноробству. Вклав, як то кажуть, і душу і немалі статки у створення виробництва на європейському рівні. Запросив спеціалістів із Грузії. Їздить по світу та переймає самий передовий досвід. Поки що користується виноградом, що закуповує в Бессарабії, але вже придбав землю на півдні області для власних виноградників.

  

«In VІNnitsa veritas» – «Істина у Вінниці». Це лише гра слів, чи Вінничину справедливо можна назвати одним із виноробських країв України?

   Вінниччину ніхто не виключав з переліку територій, які мають певний потенціал для виноробства. Особливо це стосується ягідного та плодово-ягідного сегменту. Щодо придуманого мною слогану, то я вважаю, що саме наш край міг би бути базовим для проведення всеукраїнських виставок. Ми всі люди і розуміємо, що коли всеукраїнську виставку проводити в Ужгороді, то більшість медалей дістанеться закарпатцям. Теж саме можу сказати про Херсон, Миколаїв, Одесу, Львів та Крим. А Вінниця – нейтральна територія, де цінують всі традиції та особливості різних виноробних шкіл.

 

Чи займаєтеся виноробством Ви особисто? Якщо так, то коли і яким чином ви оволоділи цією справою? Наскільки трудомістким є цей процес?

   Є таке поняття – теруарне вино. Це вино, що виробляється з ягід, які зібрані на території, де проживає виробник. Я та багато моїх однодумців творимо саме таке вино. Свою першу лозу я посадив біля власного дому десь зо два десятки років тому. Просто зробив ломом дірку в землі і засунув туди подаровані пагони.  У них було стільки бажання до життя, що я вирішив дати їм шанс, не задумуючись про якісь тривалі наслідки. Вже через рік я міг милуватися та смакувати першими сапфіровими китицями. Ще через рік постало питання про переробку урожаю. Тут мені допоміг порадами сусід. Далі прокинулась цікавість до всього, що пов'язано з виноробством. Почав робити не лише вино з винограду, але й з інших плодів, які дозрівали на моїй ділянці. Потім почав купувати ягоди на базарі, у сусідів, збирати пелюстки квітів і т. д.

Для всього справжнього і якісного потрібні певні зусилля. Є етапи необхідної і монотонної роботи. Потрібен певний час, якого завжди обмаль. Але врешті-решт воно того варте. При бажанні всі потрачені зусилля та час  можна монетизувати або приписати до репутаційних надбань.

 

Наскільки популярним, на Вашу думку, є виноробство та, відповідно, споживання вина, в сучасній Україні?

    Є статистика і вона говорить, що Україна не є країною, де вино має якісь пріоритети у смаках населення. Ми відстаємо в цьому, навіть, від Росії. Та це не говорить про те, що ми маємо орієнтуватись саме на цю більшість. Продукт має свого споживача. На нього й потрібно працювати, паралельно розширюючи аудиторію.

 

В чому полягає оригінальність «Боже ллє» порівняно з подібними фестивалями вина, що відбуваються в інших містах України?

   Він штучний, як і вино, що на ньому представлене. Тільки тут ви зможете спробувати вино з кульбаби, черемхи, чи помідору. І тільки тут ви зможете спробувати виноградне вино, яке роблять на Поділі та Брацлавщині.

 

 

Як, на Вашу думку, можна прищепити людям культуру безпечного та поміркованого споживання алкоголю?

   Говорячи людям правду. Наставляючи людей в розумінні, що і для чого вони роблять. Правда в тому, що алкоголь люди використовують сотні тисяч років. Він дає відчуття такі ж, як коли людина відчуває себе щасливою. Це найпростіший зі способів зняття стресу. Але як казав Парацельс — все є ліки і все є отрута. Важлива міра. У всьому світі вино - це додаток до їжі, а не їжа - закуска до вина.

 

Чи можете Ви розповісти про плани на майбутнє фестивалю «Боже ллє»?

   Плани прості: нова локація, будемо запрошувати виноробів з інших регіонів, можливо, замахнемося на два дні. Хотілось би, щоб для тих, хто привезе своє вино в тому був конечний сенс.

 

Чи вважаєте Ви себе успішною людиною? Чи могли б Ви поділитися з читачами livecity.info секретами свого успіху?

   Я вважаю себе людиною, яка відбулася. Успіх – річ химерна. Бідні просять у Бога гроші, багаті – щастя, а такі як я нічого і ні в кого не просять. Вони просто живуть, намагаючись отримати від життя задоволення. Я збудував дім, посадив виноград, поряд зі мною кохана дружина, є два сини Михайло та Женя, невістки Таня та Оля, онуки Юра, Андрій, Дмитро і онука Олександра, жива матуся, теща, рідненький братик Вітя та його сім’я, такса Анфіса. Сьогодні я винороб, завтра – монах, післязавтра – колекціонер, на Новий – рік Дід Мороз, першого квітня – КВНщик, 12 квітня – президент рок-клубу, на День Європи – реконструктор, 11 травня – іменинник, трішки поет, краплю художник. Я тішуся своїм містом, я вірю в майбутнє України... Я вільна в своїх бажання та вчинках людина. Якщо це успіх, то я успішна людина.

   Секрет… Колись давно-давно на гербовому щиті нашого графського роду предки написали девіз – Краще бути, ніж здаватися!

 

    Фото люб'язно надані Олександром Шеметом

   Читайте також: "На заводах делают норму, а у нас хлеб": интервью с шеф-пекарем Денисом Суховием